Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 року Справа № 910/19316/13

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М.,розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 р.у справі № 910/19316/13 господарського суду міста Києваза позовомпублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Гадячгаз"допублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"прозобов'язання укладання додаткової угодив судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: не з`явилися;

відповідача: не з`явилися;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Гадячгаз" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про зобов'язання укласти додаткову угоду №1 до договору на розподіл природного газу №14/741/13 від 18.01.2013р. в запропонованій позивачем редакції.

В процесі судового розгляду позивач уточнив свої вимоги та просив суд зобов'язати відповідача змінити договір на розподіл природного газу №14/741/13 від 18.01.2013р. шляхом укладення з позивачем Додаткової угоди №3, якою п.п.2.1, 3.7, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5, 4.6, 5.5, 5.6 Договору викласти у запропонованій позивачем редакції, а п.3.9 виключити.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір не відповідає формі Типового договору, затвердженої постановою НКРЕ №1164 від 06.09.2012р. в частині, що стосується запровадження додаткової (не передбаченої в типовому договорі) відповідальності газорозподільного підприємства та внесення додаткових умов щодо підписання акту наданих послуг з транспортування природного газу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.11.2013р. (суддя: Стасюк С.В.) у справі №910/19316/13 у позові було відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 р. (головуючий суддя: Зубець Л.П., судді: Іоннікова І.А., Новіков М.М.), апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Гадячгаз" задоволено. Рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2013р. у справі №910/19316/13 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Змінено договір на розподіл природного газу №14/741/13 від 18.01.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічним акціонерним товариством "Гадячгаз" шляхом укладення додаткової угоди №3 до договору в редакції, викладеній у резолютивній частині постанови апеляційного суду. Крім того, стягнуто з відповідача судовий збір.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 року, а рішення господарського суду м. Києва від 26.11.2013 року у справі №910/19316/13 залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Позивач скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржений судовий акт залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони, згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.01.2013р. між позивачем, як газорозподільним підприємством, та відповідачем, як замовником, було укладено договір №14/741/13 на розподіл природного газу, за умовами якого (п.п.2.1, 2.2) газорозподільне підприємство зобов'язується у 2013 році надати замовнику послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів (далі - пункт призначення) відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін. Замовник зобов'язується сплатити газорозподільному підприємству вартість послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами у розмірі, строки та порядку, передбаченими умовами договору.

Обсяги та умови транспортування природного газу газорозподільними мережами погоджені сторонами в розділі ІІІ Договору.

Так, відповідно до п.п.3.6, 3.7, 3.10 Договору обсяг транспортованого природного газу газорозподільними мережами підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг з транспортування природного газу газорозподільними мережами (далі - акт наданих послуг), що оформлюється на підставі даних комерційних вузлів обліку. Газорозподільне підприємство до 12-го числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники оригіналу акта наданих послуг за звітний місяць, які підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газорозподільного підприємства. Акт наданих послуг підписується на підставі реєстрів обсягів реалізації природного газу споживачам замовника, протранспортованого газорозподільними трубопроводами газорозподільного підприємства, в яких зазначаються виділені планові обсяги газу споживачам замовника та фактично протранспортовані газорозподільним підприємством обсяги газу за формою, наведеною у додатку 2 до цього договору. Акти наданих послуг є підставою для остаточних розрахунків замовника з газорозподільним підприємством.

Розрахунки за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами здійснюються за тарифом на транспортування природного газу розподільними трубопроводами за 1000 куб. м., встановленим для газорозподільного підприємства Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. На момент укладення договору тариф становить 280,90 грн., крім того, ПДВ - 56,18 грн., всього - 337,08 грн. Розрахунки за надані послуги здійснюються замовником у безготівковій формі шляхом перерахування відповідних сум на розрахунковий рахунок газорозподільного підприємства на підставі акту наданих послуг, зазначеного в пункті 3.6 цього договору. Остаточний розрахунок за фактично надані послуги здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем надання послуг (п.п.5.1, 5.5 Договору).

Відповідальність сторін передбачена в розділі VII Договору, відповідно до п.п.7.1, 7.2.1 якого за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з Договором і чинним законодавством України. У разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом V Договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

В п.п.11.1, 11.2 Договору вказано, що останній набирає чинності з дня його підписання та скріплення підписів уповноважених представників сторін печатками, та розповсюджує свою дію на відносини, що склалися з 01.01.2013р. і діє в частині надання послуг до 31.12.2013р., а в частині проведення розрахунків за надані газорозподільним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за Договором. Усі зміни і доповнення до Договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими особами та скріплюються печатками обох сторін.

У квітні 2013 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики було проведено планову перевірку ліцензованої діяльності позивача, про що складено акт планової перевірки №4 від 19.04.2013р. В ході проведення перевірки встановлено, що позивач порушив Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, затверджені постановою НКРЕ від 13.01.2010р. №11, та Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, затверджені постановою НКРЕ від 13.01.2010р. №12.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №1164 від 06.09.2012р. "Про затвердження Типового договору на розподіл природного газу", зокрема, було вирішено: затвердити Типовий договір на розподіл природного газу, що додається; суб'єктам господарювання, що здійснюють діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору на розподіл природного газу у двомісячний строк з дати набрання чинності цією постановою (п.п.1, 2 постанови).

Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №1164 від 06.09.2012р. набрала чинності 22.10.2012р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою приведення Договору, укладеного з відповідачем, у відповідність до Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №1164 від 06.09.2012р., позивач звернувся до відповідача з листом №1106/679 від 27.08.2013р., в якому запропонував відповідачу укласти додаткову угоду №1, якою внести зміни до п.п.2.1, 3.7, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5, 4.6, 5.5, 5.6 Договору та виключити з Договору п.3.9.

Оскільки відповідач на звернення позивача не відреагував, додаткову угоду не підписав, зауважень не направив, проект додаткової угоди не повернув, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про внесення змін до Договору за рішенням суду.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в позові, виходив з того, що пункти спірного Договору, які позивач просив змінити та виключити з тексту Договору відповідають вимогам Типового договору на розподіл природного газу, затвердженого постановою НКРЕ №1164 від 06.09.2012р. Окрім того, в своєму рішенні суд зазначив про те, що викладаючи умови Договору в оспорюваній позивачем частині у власній редакції, сторони лише конкретизували умови Типового договору, що відповідає вимогам ст. 179 Господарського кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з урахуванням наступного.

Відповідно до ч.3 ст.179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів місцевого самоврядування.

Приписами статті 187 ГК України закріплено, що спори, які виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ч.1 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Як уже зазначалось вище, з метою приведення спірного Договору у відповідність до типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №1164 від 09.09.2012р., позивач направив відповідачу пропозицію внесення змін до Договору шляхом укладання додаткової угоди до нього (лист №1106/679 від 27.08.2013р.).

Однак у встановленому порядку і строки відповіді від відповідача не надійшло, запропонований позивачем проект додаткової угоди відповідач не підписав, протокол розбіжностей до нього не складав.

Згідно зі ст. 652 Цивільного кодексу України у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності визначених умов у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №1181 від 13.09.2012р. "Про затвердження Правил користування природним газом для юридичних осіб", відповідно до ст. 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", пп.5 п.4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, затвердженого Указом Президента України від 23.11.2011р. №1059, було затверджено Правила користування природним газом для юридичних осіб, відповідно до п.3.3 яких для визначення обсягу споживання/розподілу/транспортування природного газу приймаються дані комерційного вузла обліку газу газорозподільного/ газотранспортного підприємства. У разі відсутності вузла обліку газу в газорозподільного/газотранспортного підприємства приймаються дані комерційного вузла обліку газу споживача. Взаємовідносини між газотранспортним підприємством та споживачем (субспоживачем), які виникають при здійсненні приймання-передачі природного газу на газорозподільних станціях (далі - ГРС), регулюються технічною угодою про умови приймання-передачі кількості газу на ГРС.

Як уже зазначалось вище, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №1164 від 09.09.2012р. було зобов'язано суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору на розподіл природного газу у двомісячний строк з дати набрання чинності цією постановою (з 22.10.2012р.).

Відповідач у даній справі виступає замовником за Договором, укладеним з позивачем, і є суб'єктом ринку природного газу, який на підставі договору замовляє надання однієї або кількох з таких послуг, як приєднання власних об'єктів до Єдиної газотранспортної системи України, транспортування природного газу магістральними газопроводами, транспортування природного газу розподільними трубопроводами.

Таким чином, дотримання форми Типового договору, визначеної вищевказаною постановою №1164 від 06.09.2012р. є обов'язковим як для позивача, так і відповідача.

В ч.2 ст. 14 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" передбачено, що обов'язкові умови для газорозподільних підприємств та споживачів послуг, що надаються такими підприємствами, встановлюються в типовому договорі про транспортування природного газу газорозподільними мережами.

З матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами Договір частково не відповідає вимогам Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №1164 від 06.09.2012р., що в свою чергу суперечить Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та самій постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Як уже зазначалось вище, відповідач, отримавши від позивача пропозицію внести зміни до Договору шляхом укладання додаткової угоди до нього, не надіслав позивачу протокол розбіжностей з підписаною додатковою угодою, тоді як необхідність внесення змін до Договору є обов'язковим в силу вимог закону.

Відповідно до ст. ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що запропонована позивачем додаткова угода стосовно зміни умов п.п.2.1, 3.7, п.п.2.1, 3.7, 4.1-4.6, 5.5, 5.6 та виключення з Договору п.3.9 відповідають вимогам чинного законодавства і Типовому договору на розподіл природного газу, затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №1164 від 06.09.2012р.

Відтак, наведені обставини стали достатніми для застосування до спірних правовідносин положень ч.2 ст. 651 Цивільного кодексу України і приведення спірного Договору у відповідність до умов Типового договору шляхом внесення запропонованих позивачем змін.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаного висновку суду апеляційної інстанції, спростовуються вищенаведеним, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що скаржник в силу ст. 33 ГПК України не довів в установленому законом порядку тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та оскільки в силу вимог ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови у справі № 910/19316/13.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 р. у справі № 910/19316/13 залишити без змін.

Головуючий Черкащенко М.М.

Судді Жукова Л.В.

Нєсвєтова Н.М.